Ігор Володимирович Бачинський (30 листопада 1983 року, місто Київ — 25 лютого 2014 року, місто Київ) – кухар.

Життєпис. Ігор народився у родині військового льотчика. Розпочав навчання в школі у місті Умані, де його батько служив командиром ескадрильї, а матір, маючи вищу торгово-економічну освіту, завідувала магазином. Проживала родина в одному з будинків для офіцерського складу в північній частині міста, де поряд з військовим містечком знаходиться Уманська загальноосвітня школа № 5 імені Маршала Чуйкова. У 2000 році він закінчив цю школу і отримав
атестат про середню освіту. У 1999 році помер його батько, а у 2000 році – матір. Хлопець залишився круглим сиротою. Тому після закінчення школи він переїхав з Умані до міста Боярка Києво-Святошинського району Київської області, де ним опікувалися його дідусь з бабусею. Вступив до професійно-технічного училища №33 у Києві, щоб здобути професію кухаря. Наступного року успішно закінчив курс навчання та відразу ж влаштувався на роботу до ресторану у Києві. Весною 2002 року був направлений райвійськкоматом на курси водіїв, які закінчив у березні 2002 року. У 2002-2003 роках служив рядовим у Збройних силах України, спочатку в Харкові, а згодом у Василькові в авіаційній частині. Після демобілізації повернувся додому у Боярку. Звідтам щодня їздив до Києва на роботу, а згодом і на навчання до Національної академії управління, до якої за власні зароблені гроші вступив восени 2006 року на фінансово-економічний факультет. Наприкінці літа 2013 року перейшов на роботу з Києва до Боярки кухарем у кафе. Був одруженим. Разом з дружиною Світланою виховували доньку Софію. Участь у Революції Гідності. Взимку 2013-2014 років щоденно їздив на майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції Гідності. Щоб не турбувати своїх близьких ночував вдома, а щоранку, нічого не кажучи рідним, поспішав на Майдан до своїх побратимів. Через це в середині грудня 2013 року був змушений звільнитися з роботи і фактично вже весь час перебував на Майдані. Коли ситуація на Майдані ускладнилася, перебрався туди на постійно, як робили його побратими. У ці дні він завжди знаходив хвилинку зателефонувати в Боярку до бабусі і дідуся і заспокоїти їх, запевняючи, що все буде добре. 18 лютого 2014 року під час протистоянь з бійцями “Беркуту” отримав важкі травми від вибуху гранати, внаслідок чого
помер 25 лютого 2014 року. Ігореві було 30 років.

Пошанування. Похований у селі Перевіз Васильківського району Київської області. Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Ігорю Володимировичу Бачинському посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові, що на вулиці Кривоноса. 25 лютого 2015 року у Боярці біля Краєзнавчого музею (вулиця Жовтнева, 49) було відкрито меморіальну дошку на честь Героя.