Володимир Станіславович Кульчицький (25 липня 1949 року, місто Київ  – 18 лютого 2014 року, місто Київ) — приватний підприємець, пенсіонер.

Життєпис. Був киянином у другому поколінні. У 1964 році закінчив загальноосвітню середню школу №14 міста Києва. Після школи проходив службу у лавах Радянської армії. Служив у Болгарії в ракетних військах. З дружиною Людмилою більше десяти років пропрацював двірником, щоб отримати власне помешкання у Києві. Запам’ятався майстром на усі руки. Займався столяркою, слюсарною справою, самостійно оволодів навичками електрозварювання. Після проголошення Україною незалежності організував власну справу: створив бригаду майстрів, з якими виконував різного роду ремонтні роботи в Києві та околицях. Був батьком двох синів: Ігоря та Андрія. Сам збудував літній будинок для сімейного відпочинку. На дозвіллі подорожував, їздив рибалити та полювати. Був членом Товариства мисливців та рибалок. Любив куховарити: часто готував різноманітні страви для усієї сім’ї. Був учасником Помаранчевій революції.
Участь у Революції Гідності. Активіст Євромайдану. Часто бував у наметовому містечку в середмісті столиці, брав участь у недільних вічах, однак не належав до активістів Самооборони Майдану чи інших організаційних формувань, на відміну від сина Ігоря. Допомагав протестувальникам матеріально та підтримував морально. 18 лютого 2014 року вирушив на Майдан, щоб підтримати протестувальників та захистити сина. Того дня Штаб національного спротиву організував “мирний наступ” з Майдану до Верховної Ради з метою вимагати винесення на сесійне голосування законопроєкту стосовно змін до Конституції України. Будівлю Верховної Ради та Маріїнський парк оточили внутрішні війська, зокрема бійці “Беркуту”, які перешкоджали мітингувальникам просуватися вгору. Володимир Кульчицький охороняв барикаду на Хрещатику поблизу Будинку федерації профспілок України зі сторони Європейської площі. Для захисту на голові у нього був шолом. Перебував на другій лінії оборони, звідки подавав усе необхідне для укріплення барикади. Після 18.00 міліція через гучномовці оголосила про початок “антитерористичної операції”, однак протестувальники не звільнили площу. Приблизно о 22:00 отримав два вогнепальні поранення поблизу Будинку федерації профспілок. Одна з куль снайпера пройшла на виліт в районі грудей і застрягла в одязі, а друга влучила в живіт. Син Ігор намагався допомогти, але встиг лише поцілувати в каску й сказати як гордиться своїм батьком. Тіло Володимира волонтери спершу доправили до Будинку профспілок, однак через пожежу перенесли до Михайлівського Золотоверхого собору. Володимиру було 64 роки.

Пошанування. Володимира Кульчицького поховано у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області поряд з могилою дружини. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимиру Кульчицькому було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові, що на вулиці Кривоноса. 20 жовтня 2015 року у Києві на фасаді будівлі спеціалізованої школи №14 імені С. Ф. Грушевського, що на вулиці Макіївській, 5, де навчався герой, йому встановлено меморіальну дошку. Біля входу на територію кладовища села Нові Петрівці йому встановлено меморіальну дошку.