Віктор Миколайович Орленко (8 березня 1961 року, селище  Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області – 3 червня 2015 року, місто Київ) – машиніст тепловозу.

Життєпис. Народився в українській родині. Дитячі та юнацькі роки провів у рідному селі. Після закінчення Талалаївської середньої школи вступив до Чернігівського середнього професійно-технічного училища №5 (сьогодні Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту), де здобув спеціальність “Помічник машиніста”. У 1980—1983 роках проходив строкову службу у лавах Радянської армії, брав участь у бойових діях в Афганістані. Був нагороджений медаллю "За відзнаку в охороні державного кордону СРСР". Після демобілізації мешкав у Києві. Працював машиністом тепловозу у локомотивному депо на станції “Дарниця”. У 1992 році одружився. З дружиною Галиною Анатоліївною виховували двох дітей – Світлану та Олександра. У вільний час любив рибалити, займався садівництвом та городництвом.

Участь у Революції Гідності. Віктор був активним учасником Революції Гідності. Разом зі своїми дітьми часто бував на Майдані. Донька стала волонтером, а син увійшов до Самооборони Майдану, стояв у перших рядах, стримуючи натиск беркутівців. Як людина, яка мала три роки військової служби в гарячій точці, намагався бути корисним - часто чергував на барикадах. 18 лютого 2014 року Віктор із сином вирушили на Майдан, щоб підтримати мітингувальників. У той вечір, на початку антитерористичної операції, яку оголосило керівництво Міністерства внутрішніх справ супроти мирних протестувальників у центрі Києва, біля сина розірвалася граната. Віктор кинувся на допомогу, проте куля снайпера влучила йому в голову, розірвавшись на частини. Віктор потрапив до лікарні у вкрай важкому стані. До 12 березня 2014 року він перебував у комі. На кошти благодійників був доправлений до Німеччини до відомої берлінської клініки “Шаріте”. Завдяки німецьким лікарям Віктор прийшов до тями, зміг сидіти і говорити. 20 жовтня 2014 року його перевезли з Берліна до Києва, щоб продовжити реабілітацію на батьківщині. Перебував у Київській міській клінічній лікарні №1. Кілька тижнів його стан лишався задовільним. Однак незабаром Віктору погіршало: різко підскочила температура і стався збій серцевого ритму. Лікарі констатували спалах бактеріального менінгіту. Медики робили усе можливе, однак врятувати життя герою не вдалося. 3 червня 2015 року серце Віктора зупинилось. Вікторові було 54 роки.

Пошанування. Віктора Орленка поховано в його рідному селищі Талалаївка 4 червня 2015 року. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 56/2016 від 17 лютого 2016 року Вікторові Орленку було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Ім’я та портрет Віктора викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, а також Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. Кривоноса). 19 лютого 2016 року у селі Талалаївка на фасаді будівлі Талалаївської середньої загальноосвітньої школи, де навчався Герой, на його честь було відкрито меморіальну дошку. Його ім'я викарбуване на меморіальній дошці на фасаді будівлі Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту (вулиця Реміснича, 56), де навчався герой.