2 жовтня нас приймала бібліотека ім. Грушевського, 3 жовтня з творчістю знайомився Чорноморськ, 4- го нас приймала Грецька зала

Творчість Юлії Майбороди досить специфічна і важко сприймається пересічними громадянами, для яких війни немає. Але її творчість - це наша історія. Історія війни, фронту, окремих позицій і підрозділів. Без цензури та прикрас, на «мові фронту», тобто з використанням фронтового сленгу, назв позицій і зброї, позивних та шифрованих слів.

Про фронтову творчість гарно сказав одесит Марк Меєрович: "Мине кілька десятиліть, і події Майдану 2013–2014 років, і тимчасова окупація Криму, і війна на Донбасі в підручниках історії незалежної України будуть представлені двома датами з рисочкою між ними й викладені кількома фразами так, як описують Хрестові походи, Сторічну війну, Першу і Другу світові війни... Та народжені на передовій пісні Бандерівни, як «смак полину», що не зникає від жодних солодких вин, розкажуть, як усе було в дійсності.

Про бойові шляхи: «Я кров кропив Зеленопіллям. В Савур-Могилі я своє вже відлежав. Я під Дебальцевим воскресну, в полях донецьких знову щезну, з Аеропорту з вами рвусь на небеса».

Про втрати друзів, якими, як «чорнобривчиками, засівались поля».

Про артилеристів, розвідників, саперів, піхоту, медиків.

Про Жіночу сотню, в якій розуміють, що тут «іде війна — тут не до сентиментів».

Пісні-роздуми: «Чому Господь так поділив: ми в бліндажах, ті в ресторанах?».

Пісні-звинувачення: «А в цей час генерал холуйський у столиці приймав парад», «Як ті гриби, ростуть чини», «Наш генштаб дав наказ не стрілять!».

Про почуття, що тут спалахнуло, як хмиз, і саме тому «на вічність карбує серця».

Про матір, яка досі чекає «свого Петра»...".

Щодня наші Герої платять своєю кров‘ю за нашу незалежність.

Варто нагадувати людям в мирних містах, завдяки кому ми можемо спокійно жити в незалежній Україні, ростити та навчати дітей та працювати.