Володимир Валерійович Мельнічук (22 серпня 1974 року, місто Київ – 20 лютого 2014 року, місто Київ) — майстер - дизайнер.
Життєпис. Народився в сім’ї Надії та Валерія Мельнічуків. Крім нього в родині виховувався старший син Юрій. Протягом 1982-1990 років навчався у Київській загальноосвітній школі №224. Після восьмого класу вступив до Малинського лісогосподарського коледжу. Отримав спеціальність ”Майстер лісозаповідної зони”. Деякий час стажувався в Німеччині. Протягом 1990-2014 років працював майстром, охоронцем, менеджером, інспектором служби безпеки, майстром – дизайнером, виконував ремонтні роботи. Був відомим в тісних колах фахівцем. Запам’ятався активним учасником багатьох рухів щодо збереження навколишнього середовища. Любив подорожувати: ходив у піші та веломандрівки в Карпати, Крим, Туніс, Чорногорію. Любив фотографувати, вивчав історію краю, цікавився космосом, східними бойовими мистецтва, історичною реконструкцією, народною творчістю, малюванням, вело та водним спортом, багато читав, вивчав іноземні мови. Об’їздив майже усю Україну, бував в Європі, Африці. Розлучений, дітей не мав.
Участь у Революції Гідності. Активіст Євромайдану. Підтримав Майдан з перших днів протестів. Працював волонтером на Майдані, допомагав всім, чим міг: приносив теплі речі, доставляв продукти, чергував у наметовому містечку, прибирав вулиці, брав участь у зведенні барикад, вивозив поранених, чергував у лікарнях, у найтрагічніші дні допомагав виносити убитих. Багато знімав відео та фото, перебуваючи у найгарячіших точках Майдану. 20 лютого 2014 року також був на Майдані. Вранці того дня війська спецпідрозділу “Беркут”, які дві доби вели активні бойові дії проти демонстрантів на майдані Незалежності, почали відступ. О 08.55 на тодішній вулиці Інститутській розпочався етап подій, який отримав назву ”перший прорив”. Протестувальники пішли у гору, відтісняючи спецназ по Інститутській. Після ранкового розстрілу протестувальників на вулиці Інститутській спостерігалося затишшя. Володимир був серед тих, хто піднявся до “Жовтневий палац”, залишеного силовиками, щоб навести лад. Куля влучила у нього о 16:57:55, коли він говорив телефоном з матір‘ю, стоячи на майданчику перед будівлею палацу. Володимиру було 39 років.
Пошанування. Володимира Мельнічука поховано у місті Вишгород на кладовищі "Карат" у секторі афганців. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимиру Мельнічуку було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові, що на вулиці Кривоноса. 30 травня 2014 року в сквері біля Оболонської районної державної адміністрації (вул. Маршала Тимошенка, 16) встановлено пам'ятний камінь з іменем героя. 19 вересня 2014 року у Києві на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи №214 (проспект Оболонський, 9а), де навчався герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 2 липня 2015 року у Києві на фасаді будинку № 51 на проспекті Героїв Сталінграда, де жив герой, йому було відкрито меморіальну дошку.
