Юрій Володимирович Сидорчук (2 травня 1961 року, село Дерно Ківерцівського району Волинської області – 28 червня 2014 року, місто Оломоуц, Чехія) — прапорщик, приватний підприємець.
Життєпис. Виріс у багатодітній родині, де виховувалися троє синів та дві доньки. Рано залишився без батька, який трагічно загинув у 1969 році. Після закінчення 8 класів Дернянської середньої школи, у 1979 році вступив до Луцького професійно-технічного училища №2, де здобув спеціальність електро-газозварювальника 3 розряду. Трудову діяльність розпочав за спеціальністю у липні 1980 року в ЖБЦ №5 міста Києва. У наступному році був призваний в ряди Радянської армії. Після строкової служби, залишився в армії за контрактом. Служив в Німеччині за посадовою кваліфікацією “командир відділення радіотелеграфістів короткохвилевих радіостанцій великої потужності” до 1987 року. Згодом був переведений до в/ч 52170 в смт “Десна” Козелецького р-ну Чернігівської області. У 1989 році звільнився після закінчення контракту. Був одружений. Разом з дружиною Зоєю спільно виховували доньку Ганну 1991, року народження. З 1995 року займався підприємницькою діяльністю у Києві. Був активним учасником Помаранчевої революції. У 2010 році взяв участь у податковому Майдані у Києві. Любив та умів майструвати. Гарно співав. Улюбленими піснями були “Волинь моя…” та “Два кольори”. Гордився волинським краєм – колискою Української повстанської армії. До кінця життя залишався у добрій фізичній формі.
Участь у Революції Гідності. Активіст Євромайдану. Брав участь у протестах від самого початку. Щотижнево відвідував народні віча. Разом з сім’єю та друзями допомагав чим міг і як міг, хоча й не ночував на Майдані. За найменшої тривоги мчав в епіцентр подій. Дізнавшись 18 лютого 2014 року, що керівництво Міністерства внутрішніх справ оголосило про антитерористичну операцію, Юрій переодягнувшись поїхав на Майдан. На зауваження доньки проте, що він робитиме, відповів: ”... Хоча б одному беркутівцю, виколю око пальцем...”. Це були слова відчаю, але він щиро вірив в перемогу протестувальників. Того дня увечері силовики почали наступ з боку Європейської площі. Бронетранспортери, які були задіяні в операції, таранили барикаду №2 біля Будинку федерації профспілок України. Юрій допомагав виносити поранених з передової й там отримав кульове поранення в голову орієнтовно близько опівночі. Швидка допомога доправила пораненого до Інституту нейрохірургії імені А. Ромоданова. Був прооперований, а згодом лікувався в Чехії разом з іншими важкопораненими. Допомогу та сприяння в перевезенні ранених надала благодійна організація “Люди в скруті”. Довгих 130 днів перебував у комі, однак до тями так і не прийшов. Його серце зупинилося у військовому госпіталі міста Оломоуц. Юрію було 53 років.
Пошанування. Юрія Сидорчука поховано у Києві на Берковецькому міському кладовищі. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Юрію Сидорчуку було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. Кривоноса).
