Яків Якович Зайко (білоруською Якаў Якаўлевіч Зайко) (4 квітня 1940 року, село Делятичі Гродненської області, Республіка Білорусь – 18 лютого 2014 року, місто Київ) — журналіст, письменник, депутат Верховної Ради України 12 (І) скликання, громадський активіст.
Життєпис. Білорус за національністю, громадянин України. Навчався у Делятинській середній школі до 1955 року, продовжив освіту у середній школі №45 станції Житомир Південно-Західної залізничної дороги (тепер загальноосвітня школа №8 у Житомирі). У 1957-1959 роках навчався у Житомирському технічному училищі №5. Заочно закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС у Москві за фахом “Журналіст”. Трудову діяльність розпочав у 1957 році бетонником будівельно-монтажному управління (БМУ) №74 у Житомирі. Протягом 1959 року працював столяром БМУ №9 у Бердянську, згодом переїхав до Житомира й трудився слюсарем на Житомирському льонокомбінаті. З 1965 року розпочав журналістську кар’єру: спершу працював у редакції газети “Радянський шлях” у Бердичіві, а з 1967 року – відповідальним секретарем в газеті “Промінь” смт Лугини Житомирської області. Протягом 1968 – 1970 років був редактором радіомовлення заводу “Електровимірювач” у Житомирі, згодом завідувачем відділу в обласній молодіжній газеті “Комсомольська зірка»; з 1973 року – відповідальним секретарем, заступником редактора газети “Зоря комунізму’, а з 1984 року редактором інформаційного вісника “Новини Житомирщини’ й секретарем правління обласної організації Спілки журналістів України. У 1989 став головою журналістського кооперативу “Посередник” й головним редактором приватної газети “Голос Громадянина” у Житомирі та газети “Фермер – вільний селянин” у Києві. З березня 1990 до квітня 1994 – народний депутат 12 (1) скликання від Богунського виборчого округу №153 Житомирської області. У ВРУ був членом Комісії з питань гласності та засобів масової інформації. Входив до Народної Ради, був головним редактором Програми сприяння парламенту України (USAID). Автор серії книг, які присвячені становленню української державності, серед яких шеститомне дослідження “Духовність життєдій” (1957-2005), трилогії “Юля” (1998-2005), дилогії “Месія” (2000-2006). Головний редактор книг серії "Літопис державотворення. (Декларація про державний суверенітет України)" (2010); "Здобуття незалежності України 1991" (2011); "Ave, Ukraina!" (2011). Незважаючи на членський квиток КПРС (1970-1989), вісім разів був притягнутий до адміністративної відповідальності за організацію мітингів у Житомирі у 1988-1989 роках за відстоювання української державності. Підтримував учасників Революції на граніті у 1990 році, брав участь у Помаранчевій революції. Був принциповим життєлюбом. Вирізнявся
аскетичністю у побуті.
Нагороджений орденом “За заслуги ІІІ ступеня” у 1997 році за особисті заслуги у розвитку української державності, активну законотворчу роботу та з нагоди шостої річниці незалежності України. У жовтні 2002 року відзначений Почесною грамотою Верховної Ради України. 23 серпня 2011 року нагороджений орденом “За заслуги ІІ ступеня” за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові.
Участь у Революції Гідності. Активний учасник Революції Гідності з грудня 2013 року. За свідченням доньки Лесі Зайко готувався виступати на головній сцені столиці під час одного із мітингів, проте йому було відмовлено. За однією з версій, 18 лютого 2014 року Яків Якович планував взяти участь у презентації книжок у приміщенні Спілки письменників України, що на вулиці Банковій. Через наступ спецпризначенців презентацію скасували. Автори монографії зайшли в приміщення за своїми примірниками. Вийшовши на вулицю, зіштовхнулися з ватагою тітушок, які змусили літніх чоловіків розбігтися. Оговтавшись, почали один одному телефонувати. Телефон Якова Зайка узяв невідомий, який представився працівником міліції. Він і повідомим про смерть екс-депутата. Помер на платформі столичної станції метро “Театральна” унаслідок серцевого нападу близько 16.00. Якову Яковичу було 73 роки.
Пошанування. Якова Зайка поховано у Житомирі. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Якову Зайку було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, а також на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. І. Кривоноса). На фасаді ЗОШ №8 у м. Житомирі, де навчався Яків Зайко, встановлена меморіальна дошка герою. У 2018 році вийшла книга спогадів про Якова Зайка “Він був справжнім. Спогади про Якова Зайка”. Одну із вулиць у місті Житомирі названо на честь Якова Зайка.
